Романи й оповідання про наркоманів, мандрівників, бродяг і жорстоких злочинців прославили Деніса Джонсона на весь світ. Мюнхенець обирав таких персонажів через особистий досвід. У 19 років він опублікував поетичну книгу The Man Among the Seals («Людина серед тюленів»), однак пристрасть до алкоголю та наркотиків, зокрема героїну, вибила його з колії. Докладніше про його непростий шлях далі на munich1.one.
Дитинство, переїзд до США та освіта
Деніс Джонсон народився 1 липня 1949 року в Мюнхені в сім’ї держпрацівника та домогосподарки. Батько Альфред працював в Інформаційному агентстві США, підтримуючи зв’язок із ЦРУ. У дитинстві хлопчик встиг пожити на Філіппінах, в Японії, а тоді емігрував із сім’єю до США, де Джонсони оселилися в передмісті Вашингтона.
Ступінь бакалавра й магістра Джонсон отримав в Університеті Айови, що розташований в місті Айова-Сіті американського штату Айова. Свого часу Деніс навчався в американського поета й новеліста, майстра англомовної короткої прози Реймонда Карвера.
Творча спадщина
У 1969-му 19-річний Джонсон опублікував збірку віршів The Man Among the Seals («Людина серед тюленів»). Однак визнання отримав лише після публікації свого першого роману Angels («Ангели») у 1983 році. Читати фінал твору непросто: герой сидить прив’язаний у газовій камері й прислухається до серцебиття, очікуючи свого кінця.
У 1986 році Джонсон видав шпигунський трилер The Stars at Noon («Зірки опівдні»), що розповідає про американську жінку під час Нікараґуанської революції, що відбувалася в центральноамериканській країні Нікараґуа в 1978–1990 роках. Наслідком революції стало повалення диктатури династії Сомоза. Неназвана американка роману, імовірно журналістка, спочатку їздить до Нікараґуа як спостерігач антивоєнної групи, потім працює повією в готелі Inter-Continental, де зустрічає англійського нафтового бізнесмена, в якого закохується. Пара тікає до південного кордону з Коста-Рікою.
У 1992 році світ побачив збірку короткометражної прози Jesus’ Son («Син Ісуса»). Цей цикл коротких оповідань, що складається з 11 творів, отримав найбільше схвалення критиків та найбільшу популярність серед усіх робіт Джонсона. Зазвичай письменника ототожнюють саме з цією літературною роботою.
У книзі розповідається про кількох наркоманів, які живуть у сільській Америці, скоєні ними дрібні злочини та вбивства. Хаотичний стиль оповіді відображає психічний стан оповідача (одного й того ж у всіх 11 творах) та роз’єднане сприйняття залежного, одурманеного наркотиками розуму.
У 2006 році газета «Нью-Йорк таймс» назвала Jesus’ Son «одним із найкращих творів американської фантастики, опублікованих за останні 25 років». Цю роботу називали основоположною, легендарною, трансцендентною, класичною та просто шедевром. У 1999 році книгу адаптували до однойменного фільму, де Джонсон виконав епізодичну роль чоловіка, якому дружина поранила ножем око.
Отримав Національну книжкову премію за художню літературу та став фіналістом Пулітцерівської премії роман Tree of Smokе («Дерево диму») 2007 року. У ньому розповідається про чоловіка на ім’я Скіп Сендс, який приєднався до ЦРУ в 1965 році та почав працювати у В’єтнамі під час американської участі там. Поштовхом до книги стало, зокрема, знайомство Джонсона з дипломатами, військовими та представниками ЦРУ завдяки роботі батька.
У той час як для одних критиків роман Tree of Smokе підтвердив приголомшливий літературний талант Джонсона, інших він не переконав взагалі. Наприклад, Б. Р. Маєрс написав в журналі The Atlantic, що жодна книжкова рецензія не зможе передати втомленість читання поганої прози в такій невтішній масі.
У 2011 році Джонсон видав повість Train Dreams («Потяг мрій»), у якій докладно розповідається про життя американського залізничника Роберта Греньє, який живе життям відлюдника, поки не одружується. Лісова пожежа забирає в нього дружину й доньку, тож чоловік знову занурюється в самотність. Train Dreams стала фіналістом Пулітцерівської премії з художньої літератури 2012 року.
Творив Джонсон і п’єси, які ставили в Сан-Франциско, Чикаго, Нью-Йорку та Сіетлі. У 2006 і 2007 роках Джонсон очолював кафедру творчого письма в Техаському державному університеті в місті Сан-Маркосі. Також він викладав у центрі для письменників Техаського університету в Остіні.
Остання книга, опублікована Джонсоном за життя, – роман The Laughing Monsters («Чудовиська, що сміються»), дія якого відбувається в африканських країнах Уґанді, Сьєрра-Леоне та Конґо. Після смерті письменника була опублікована ще одна його книга – The Largesse of the Sea Maiden («Щедрість Морської Діви»). Це збірка 5 оповідань, над якою Джонсон закінчив роботу за кілька тижнів до своєї смерті.
Боротьба із залежністю
Більшу частину своїх 20-х років Джонсон залежав від наркотиків і алкоголю. У 21-річному віці письменник-початківець опинився в психіатричній палаті. Він спочатку вважав, що тверезість зашкодить його творчості, але пізніше зрозумів, що залежності не надто сприяють написанню. У 2002 році журналу New York Magazine мюнхенець розповів, що майже за 10 років написав лише 2 оповідання та 37 віршів.
У 1978 році він переїхав до батьківського дому в місто Скоттсдейл (Арізона), де припинив вживати алкоголь та наркотики. На початку 1980-х років завдяки тверезому способу життя почалася епоха плідних десятиліть. Джонсон створював романи, п’єси, вірші та публіцистику.
Саме пережитий досвід залежності дав змогу Джонсону так точно описувати стани персонажів своїх романів, оповідань, п’єс та віршів. Цих персонажів нерідко описують як «занепалих ангелів», що не витримували життєві негаразди та реагували на них вживанням алкоголю, наркотиків чи скоєнням злочинів.
Оповідання чи, ба більше, романи Джонсон писав роками. Починав із нотаток, після чого придумував ідеї, голоси, описи, і тільки тоді заглиблювався в більш серйозне. У журналі «Нью-Йоркер» критик Джон Апдайк порівняв стиль Джонсона зі стилем ранньої творчості Ернеста Хемінгуея. А в «Таймс» Джеймс МакМанус писав, що всесвіт містера Джонсона є місцем, де спроби порятунку залишаються радикально тимчасовими і де балансуюча наративна архітектура неймовірним чином виражає як Христові, так і патологічні риси розуму.
Що цікаво, Джонсон вважав себе християнським письменником, який порушував питання існування Бога в неспокійному світі. Нестандартний погляд на світ автор втілював майже в усіх своїх творах. Знову і знову, жанр за жанром, він зображував подив, як сакраментальний, так і жахливий, розповідав, як це бути живим і свідомим у незрозумілому всесвіті. Його герої не розуміють свого призначення, куди вони прямують і яка кінцева мета того, що вони роблять (окрім того, що заробляють достатньо грошей, щоби дозволити собі випити). Твори Джонсона – про дилему життя в занепалому світі.
Особисте життя
Джонсон був двічі розлучений. Останні свої дні проживав в Арізоні з третьою дружиною – Сінді Лі. Письменник мав трьох дітей, двох з яких самостійно навчав удома, будучи активним поборником домашнього навчання.
Помер творець 24 травня 2017-го від раку печінки у своєму будинку в громаді Сі-Ранч (Каліфорнія) у віці 67 років.